Історія туризму

Історія туризму

Всю історію розвитку туризму можна розділити на чотири основні етапи:
Перший — з найдавніших часів до 1841 року — це початко­вий етап розвитку туризму.
Другий — з 1841 року до 1914 року — етап становлення ор­ганізованого туризму.
Третій — з 1914 року до 1945 року — формування індустрії туризму.
Четвертий — з 1945 року до наших днів — етап масового туризму та глобалізації туристичної індустрії.
Цілком очевидно, що попередницею сучасної туристичної, нинішньому розумінні цього слова, подорожі була будь-яка мандрівка, яку здійснювали наші предки. Основними чинника­ми, що спонукали наших предків мандрувати, були:

• потреба освоєння нових територій, зручних для проживання та різних видів діяльності;
• людська цікавість, бажання пізнати оточуючий світ.

В результаті розвитку суспільства, виникнення товарно-грошових відносин, розподілу праці та виокремлення осіб, що не були зайняті в суспільному виробництві та управлінні, з'явилися категорії людей, які постійно подорожували. Для першого етапу розвитку подорожей і туризму були характерні такі риси:

• Розвиток торгівлі, що, в свою чергу, сприяє соціально-економічному розвиткові суспільства і задоволенню потреб людини в пізнанні оточуючого світу, інших на­родів, налагодженню економічних, культурних та полі­тичних відносин між ними. З історії ми знаємо, що ба­гато купців були водночас і мореплавцями, і вченими (зрозуміло, в тогочасному розумінні цього слова). Серед них можна назвати відомого мореплавця, венеціанського купця ХШ ст. Марко Поло, який за­лишив нащадкам книгу спогадів, що правдиво змальовувала культуру та побут народів Сходу та довгий час була керівництвом для складення географічних карт.
• Розвиток різних релігій також сприяв розвиткові подорожей в різ­ні епохи, особливо в епоху Се­редньовіччя. Виконання віруючими релігійних призначень, прочанство сприяли тому, що для прочан ство­рювалися необхідні умови для про­живання, харчування, транспорту­вання та ознайомлення зі святиня­ми (своєрідне екскурсійне обслуговування). Тобто це були ті ж самі послуги, якими забезпечувалися в по­дальшому туристи. Прикладом цього може бути Киє­во-Печерська лавра, яка мала для обслуговування про­чан у ХУП ст. аптеку, бібліотеку церковних книг, тра­пезну та «гостинні будинки», своєрідні готелі. Також прочани були однією з найбільш захищених категорій подорожуючих, у питаннях збереження здоров'я та життя. Цьому сприяли сам статус прочанина та різні заходи, до яких вдавалися організатори прочанства (різні релігійні ордени та місії; наприклад, організа­цією прочанства займався Мальтійський орден).
• Розвиток культури і мистецтва. Природно, що з'яви­лася певна категорія подорожуючих з метою озна­йомитися зі звичаями, культурою та визначними пам'ятками мистецтва, а також дещо інша катего­рія мандрівників: ті, що прагнуть отримати освіту в інших країнах, вивчити або вдосконалити іноземні мови.
• Пізнання людиною природи призводить до відкриття нових земель, місць з унікальним кліматом, цілющих якостей мінеральних джерел, які можуть поліпшувати здоров'я людини. Це сприяло розвиткові подорожей з метою оздоровлення.
• Збільшення частки вільного часу в суспільстві є та­кож важливим чинником, який сприяв появі туризму. Адже вільний час надає людині не тільки можливість відновлення своєї життєвої сили, а й змогу раціонально і корисно використати свій вільний час для пізнання оточуючого світу, займатись улюбленою справою та виховувати дітей та молодь, використовуючи досвід і досягнення минулих поколінь.

У стародавньому світі основними мотивами подорожей були:

• торгівля;
• загарбання нових територій;
• прочанство;
• пізнавальні потреби;
• лікування;
• розваги.

Поширеними засобами пересування були водний транс­порт та використання тварин, але більшість подорожуючих пересувалася пішки.
Водний транспорт досяг високого рівня розвитку в античні часи. Морські кораблі в ту епоху вже були достатньо досконалі, щоб плавати на великі відстані. Тому поблизу морів швидко розвивалися держави. Жодному морю не призначалось такої славетної долі, як Середземному. Чимало цивілізацій розвинулись на його берегах, досягли вершин могутності, слави та величі, залишивши нащадкам свої надбання в культурі, архітектурі, науці тощо.
Одним із багатьох шляхів вкладання коштів з метою задоволення своїх потреб у раціональному відпочинку, розва­гах, виконанні релігійних призначень, лікуванні та рекреації в епоху Просвітництва стало нове соціальне явище — туризм.
Основними категоріями населення, представники яких стали першими туристами, були дворяни. Для молодих дво­рян своєрідний «гранд-тур» по Європі був доповненням до ос­новної освіти, і вони його здійснювали перед тим, як розпоча­ти свою професійну або політичну кар'єру.
Однак, до середини XIX ст. відмінною рисою подорожей за­лишався примітивізм засобів переміщення. Типові диліжанси доби Просвітництва були малокомфортними засобами пересування. Ось що пише про них сучасник: «Короб вузький, і міс­ця там такі тісні, що кожен просить сусіду повернути йому но­гу або руку, коли треба виходити. Якщо на лихо мандрівник виявиться з великим животом або широкими плечима… дово­диться кректати або тікати».
Об'єднувало всіх мандрівників те, що вони відносились до суспільної меншості, яка мала привілейований статус у сус­пільстві. Основна ж маса населення проживала свій вік, май­же нікуди не виїжджаючи, бо не мала для цього ні коштів, ні відповідної мотивації.
Але певний прогрес все ж таки був. На виробництві скорочу­вався робочий час та збільшувалась частка вільного, наявність якого е однією з умов, що дозволяють здійснювати подорожі, і це було значним соціальним здобутком і дозволило в майбутньому, в ХІХ-ХХ ст., залучати до туризму працюючі категорії насе­лення.
Збільшення кількості тих, хто подорожував заради задо­волення, діяло як стимул розвитку інфраструктури для подо­рожуючих, збільшення комфортності мандрівок. І в цьому від­ношенні в епоху Просвітництва в країнах Європи відбувалися суттєві зміни.
Період з 1918 до 1929 рр. більшість істориків вважає «золотим десятиліттям» розвитку краєзнавства та екскурсійної діяльності в Радянському Союзі.
У наступні десять років також швидко розвивалися органі­заційні форми туристичної діяльності в СРСР, поширювався са­модіяльний туризм.
У 1928 р. за рішенням Наркомпросу було створено акціо­нерне товариство «Радянський турист» («Совтур»), яке ста­ло активно витіснювати приватні туристичні контори та бюро. Для вступу в товариство необхідно було придбати акцію «Совтура» вартістю 1 крб. Сто акцій давали їх власникові пра­во голосу в акціонерному товаристві.
«Радянський турист» почав створювати свою матеріаль­ну базу та розробляти нові туристичні маршрути по всій те­риторії Радянського Союзу, створюючи тим самим мережу власних турбаз, санаторіїв, будинків відпочинку, орендуючи готелі в курортних містах. «Совтур» був першою організа­цією, яка почала реалізовувати ідеї планового туризму. Через рік після створення «Совтур» вже пропонував платні путівки по 29 маршрутах по всій країні, аж до Паміру.
Важливу роль в розвитку масового самодіяльного туризму зіграв комсомол (ВЛКСМ), який займався організацією дозвіл­ля молоді.
У 1947 р. більшість міжнародних туристичних організа­цій, які функціонували в першій половині XX— Міжнародний союз офіційних туристичних організацій (МСОТО). Союз став видавати міжнародний календар, де розміщувалась інформація про виз­начні дати туристичних подій. Раз на два місяці почав виходи­ти журнал «Всесвітній турист». З'явилось також спільне з ЮНЕСКО видання — довідник «Подорож за кордон — прикор­донні формальності». МСОТО створив велику бібліотеку, де зі­брані видання, що стосуються міжнародного туризму, регуляр­но видавались бібліографічні збірки. ст., були ліквідо­вані, і на їх основі створено одну
У 1946 р. було створено ЮНЕСКО як міждержавну організацію, що займалась питаннями освіти, науки і культури. Саме силами ЮНЕСКО в 1950-і роки бу­ла розроблена програма ро­звитку туризму ЕКОСОС, спрямована на перетворен­ня туризму на галузь еконо­міки, яка розвивається най­більш швидко.
У 1975 р. ліквідовано МСОТО і створено Всесвітню туристичну організацію (ВТО), до складу якої на початку XXI ст. входило більше 120 держав. Генеральна асамблея ООН визнала за ВТО статус міжнародної організації, яка координує розвиток міжнародного туризму. Штаб-квартира ВТО перебувала в Мадриді.
Статут ВТО було прийнято 27 вересня 1975 р., а з 1980 року ця дата відзначається як Всесвітній день туризму.